Капелан Асоціації Лора Когут

0
175

    Капелан ― це вірянин, церковний служитель, який служить тим, хто перебуває у стресових ситуаціях і має загрозу втратити життя чи зазнає психологічно-моральних проблем. Капелани завжди були у військових підрозділах і частинах, зокрема ― до 1917 року, поки їх не знищила радянська влада.  Проте українські капелани продовжували служити в інших країнах, гинули на полі бою. Загалом у світі бути капеланом-офіцером престижно, а у США є пам’ятник трьом капеланам різних конфесій, які пожертвували своїм життям, щоб дати змогу врятуватися морякам на судні, що тонуло. Тож це явище не нове, хоч і здається таким в Україні.

   Лора Когут ― одна з перших капеланок в Україні. Вона 12 років навчала дітей музики в одній з черкаських гімназій, створила благодійний фонд «Час надії» та допомагала дітям в інтернатах і дитячих будинках  міста й області. Вперше долучилася до помочі військовим, коли ті виходили з Криму на Миколаївщину. Відтак почалося її волонтерство у зоні збройного конфлікту, що триває вже сім років.

Її називають «співочим капеланом», а позивний ― «Сонечко». Лора самотужки разом з іншими добровольцями збирається у зону бойових дій і не отримує за це нічого ― проте не може не бути там.

Капелан Асоціації Лора Когут
Капелан Асоціації Лора Когут

В Україні, коли кажуть «капелан», мають на увазі саме військового ― проте  є сім напрямів капеланства. Військові ― тільки один із них.

Є морські капелани, що служать у великих портах ― наприклад, в Одесі. Вони повинні обов’язково володіти іноземними мовами, бо допомагають морякам із різних країн, що заходять у порт.

Є поліцейські капелани ― зараз в Україні цей напрям дуже розвивається. Поліцейські працюють у дуже стресових умовах, ризикують життям.

Інша гілка розвитку ― муніципальні капелани. Вони працюють із місцевою владою, проводять тренінги. За кордоном вони часто присутні у великих торговельно-розважальних центрах.

Також є тюремні капелани, що служать у в’язницях, СІЗО. Буває так, що людина з їхньою допомогою в тюрмі приймає Господа. Капелани супроводжують і після ув’язнення ― зустрічають, дають одяг, допомагають знайти роботу, мирять родини, приводять їх у церкву. Іноді їхня квартира стає домівкою для тих, хто вийшов на свободу, поки пройде процес адаптації.

Є і спортивні капелани, що працюють із командами та спортивними клубами.

Або шпитальні, які працюють і з цивільними, і з військовими у шпиталях та звичайних лікарнях.

Капелан Асоціації Лора Когут
Капелан Асоціації Лора Когут

В Україні військове капеланство офіційно з’явилося у 2016 році, і тепер є штатні капелани й добровольці. Доти капелани були тільки добровольцями, та поїхали на війну в перші дні разом із військовими. Це світова норма: коли щось трапляється, вирушати туди. Звісно, не у всіх підрозділах були капелани, але вони надавали велику підтримку. Вони є з трьох християнських конфесій: протестанти, греко-католики та православні. Також є великий підрозділ капеланів-мусульман.

І штатні військові капелани, і добровольці мають бути рукопокладені й делеговані від керівництва своєї конфесії. Саме воно несе відповідальність. Це обов’язково мусить бути вірянин із душпастирським досвідом, що пройшов перевірку правоохоронних органів. Конфесія окремо проводить навчання для капеланів, дає базу. Оскільки релігійні потреби визнані Конституцією, зі сторони держави процесом керує при Генеральному штабі відділ морально-психологічного забезпечення. Наразі в Україні немає закону про капеланство.

Добровольці також повинні пройти навчання. ГО «Українське капеланство» час від часу організовує школи, де капеланам, не тільки військовим, дають базові знання для цього служіння. Триває це близько тижня і відбувається кілька разів на рік у різних містах України. Тож капеланство в Україні розвивається.

Так само жінка-капелан у багатьох країнах є нормою.

Для капелана головне ― мати досвід і любити людей.

Лора Когут мала понад 50 поїздок по всій лінії зіткнення ― і жодного разу не виникало питання, чому це жінка є капеланом. Бо якщо людині погано, їй байдуже, хто кидає рятівне коло.

Капеланство обов’язково є міжконфесійним.  Вона співпрацює і з мусульманами, і з греко-католиками, і з православними. На війні немає конфесій ― складнощі об’єднують, знімають шори. Коли приїжджаю на фронт і там є мусульманин, що потребує допомоги, можу йому послужити, вислухати, і мій обов’язок ― знайти йому духівника-мусульманина. І він приїде на фронт навіть заради одного військового. Бо людське життя ― для всіх нас цінність.

А взагалі, і протестанти, і православні, і греко-католики мають одну Біблію, вірять в одні й ті самі речі ― Свята Трійця, наприклад, є у кожній конфесії. Цим ми й керуємося. Бо коли ти любиш людину, вона це відчуває ― ти ж передаєш Божу любов. А в Нього немає конфесій ― є тільки діти, яким Він посилає свою допомогу через нас.

Лора Когут  належить до ГО «Українського  капеланства.  Асоціація професійних капеланів України» та Духовного управління капеланів. Спершу вона  була головою благодійного фонду «Час надії» і як волонтерка їздила на Донбас. Має душпастирський досвід і ступінь магістра богослов’я, тож іще до вивчення капеланства виконувала ці функції під час поїздок до військових. Бо бачила великі духовні потреби.

Капелан Асоціації Лора Когут
Капелан Асоціації Лора Когут

      Є два напрями. Перший ― це служіння на війні. Наприклад, коли командир частини дає запит або ж наша команда має пропозицію приїхати з патріотичною концертною програмою (ми також виступаємо), подаємо документи у Генеральний штаб, нам дають дозвіл ― і ми їдемо. Під час концертів також із короткою промовою виступає капелан, опісля проводимо консультації, надаємо підтримку, молимося. Досі привозимо гуманітарну допомогу, листи й дитячі малюнки. Робимо все, щоб серце відкрилося, ― бо поки не будеш другом, військові тобі нічого не скажуть. І коли вони довіряють, ми лишаємось і служимо як капелани.

Другий напрямок — це служіння на мирній території. З власної ініціативи ми працюємо на похоронах військових, знайомимося з родинами і розділяємо їхню скорботу, дружимо з ними, працюємо з дітьми, дружинами, чоловіками та батьками тих, хто помер, перебуває на фронті чи повернувся. Саме примирення з родинами ― адже військові повертаються іншими людьми і з рідними вони тепер неначе з різних світів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here